Записки про подорожі та туризм

По всьому світу тривають протести проти реалізації планів Ізраїлю по масовому відселенню бедуїнів з пустелі Негев. Вони-то і надихнули мене на розповідь про традиційний побут кочівників землі Моісеєвої, який зовсім скоро може просто зникнути.

Перефразовуючи відомий вираз, коли у бедуїнів запитали, звідки вони взялися посеред пустелі Негев, ті відповіли, що завжди тут були. Так і є, кочівники тисячоліттями ганяли свої стада і жили згідно зі своїми традиціями, і це вже навколо них виникла і лягла імперія Османа, прийшли і пішли британці, з’явилися межі Сирії, Палестини і Йорданії, виникла держава Ізраїль. Тепер же остання вирішує, що з ними робити, ризикуючи зробити справжню етнографічну катастрофу.

Самі ізраїльтяни відносяться до місцевих бедуїнів приблизно так само, як в Європі і наших краях відносяться до циганів. Формально кочівники пустелі Негев користуються усіма тими ж правами і свободами, що і сини Ізраїлю (наприклад, вони навіть можуть служити у збройних силах), але на практиці на їх традиційний, сталий віками побут виявляється неабиякий тиск. Культура бедуїнів в єврейській державі повністю маргіналізована, на що і кивають ізраїльські політики, які говорять, що вони всього лише намагаються повернути повноцінних громадян країни в суспільство.

Повернення, правда, приймає частенько радикальні форми. Самі бедуїни, які віками підтримують свій тихий і мирний традиційний побут, переганяючи стада по пустелі в лоно цивілізації повертатися особливим бажанням не горять. Та і, погодьтеся, складно представити фактурного пастуха-кочівника в тисячному поколінні за верстатом або в офісному кріслі. Крім того, жорсткі заходи Ізраїлю при обліку історії ситуацію погіршують ще більше. Події цих днів – далеко не перша спроба переселити бедуїнів з пустелі в міста.

 

Перша атака на традиційний побут бедуїнів Ізраїлю була проведена ще при першій арабо-ізраїльській війні. Не дивлячись на те, що кочівники тримали повний нейтралітет в конфлікті, жорстокість військового часу привела до масової депортації їх з пустелі Негев. Надалі ситуація анітрохи не покращала. Сама унікальна культура бедуїнів прямо суперечить сучасному державному устрою – вони не те, щоб не визнають, але ментально не розуміють сенсу меж, паспортів, сплати податків, виборів урядових чоловіків і інших державних і соціальних інститутів.

 

Вони – кочівники в галабії, туніці, і куфії, переганяючі стада овець, кіз і верблюдів між небагатими пасовищами, розкиданими посеред пустелі, які ставлять тимчасові шатри на стоянках і які варять каву і м’ятний чай на вогнищах. Вони підкоряються тільки вождям своїх племен і кланів, гуляють триденні весілля в наметах і розмовляють на арабському. У районі пустелі Негев є і осілі бедуїни: ще в сімдесяті роки минулого століття тут з’явилася безліч бедуїнських сіл, жителі яких займаються сільськими ремеслами, навіть місто під назвою Рахат. Але сьогодні близько сімдесяти відсотків території пустелі Негев так чи інакше знаходяться під охороною держави (в ролі заповідників або військових полігонів) і, відповідно, закриті для вільного по них переміщення. У цих же місцях введені жорсткі ліміти на поголів’я худоби, розведення якого є традиційним для місцевих бедуїнів.

 

При усьому цьому складно сказати, що бедуїни, що добровільно вирішили розпрощатися зі своїм традиційним устроєм життя, не отримують нічого натомість. Ні, від переходу на осіле життя і вливання в ізраїльське суспільство їм гарантовані певні преференції і різноманітні пільги. Багато бедуїнів вже сьогодні мають вищу освіту, служать в армії (граючи в ЦАХАЛ, до речі, дуже важливу роль) і займають престижні пости в Ізраїлі, але за усе це їх батьки вже заплатили власною культурою. Зберігається вона лише у найноровливіших кочівників, що продовжують розводити худобу і переганяти її між так званими незаконними поселеннями в пустелі.

 

Саме ці стихійно виниклі села і стійбища бедуїнів нині порівнюють із землею ізраїльські бульдозери. Влада Ізраїлю фактично декларує ультиматум – примхливих кочівників з їх незрозумілим світоглядом і традиціями в пустелі Негев вони терпіти більше не збираються. Бедуїнам залишається тільки протестувати, не стільки проти рішення ізраїльських можновладців, скільки за збереження своєї культури.