Записки про подорожі та туризм

У одному із старих пабів Англії, якому майже 800 років(!), камера спостереження зафіксувала щось, що нагадує привид. Чим не привід згадати про місця, які в числі інших туристичних достоїнств можуть похвалитися примарами?

Автентичний паб Ye Olde Man and Scythe є однією з головних історико-культурних пам’яток мало чим примітного містечка Болтон в центральній Англії. І це не спроста, адже цей питущий заклад по праву носить звання одного з найстаріших і таких, які мінімально змінилися за час свого існування на Британських островах – згідно з історичними документами, паб розливав відвідувачам прохолодний ель вже в 1251 році! Такий поважний вік стовідсотково гарантує будь-якому місцю безліч таємниць, легенд і цікавих історичних свідчень. Так, наприклад, під час Англійської революції і громадянської війни прямо у дверей Ye Olde Man and Scythe був страчений прибічниками парламенту Джеймс Стенлі, сьомий граф Дербі, по прізвиську Великий, а в самому пабі досі зберігається табурет, на якому він сидів за хвилини до того, як втратити голову. Як свідчать місцеві легенди, примара Великого Стенлі відтоді оселилася в пабі.

Днями ці легенди отримали, так би мовити, документальне підтвердження – вночі камера стеження зафіксувала загадкову фігуру, яка то з’являється, то зникає біля стійки. На ознаки монтажу відеозапис ще ніхто не перевіряв, і, звичайно ж, уся ця історія може виявитися лише рекламним ходом з боку нового власника паба Ye Olde Man and Scythe, який придбав паб минулого року. Але навіть якщо вам не повезе застати привида за барною стійкою, розчарованими ви навряд чи виявитеся – вже явно не за красиву вивіску і історії з барабашкою цей заклад залишається одним з коханих у жителів Болтона упродовж семи з гаком століть.

Світовими рекордсменами по кількості полтергейстів на одиницю площі являються, звичайно ж, середньовічні замки. А найбагатішою країною на чолі з історіями, що леденять кров, по праву можна рахувати Великобританію. Чи не кожен замок на Туманному альбіоні населяє хоч би один, самий занепалий, але привід. Зрозуміло, надприродними квартирантами населений і найвідоміший замок Англії – знаменитий лондонський Тауер. Причому населений він не якимись там невідомими барабашками, а примарами знаменитими і дуже поважними. Наприклад, по коридорах Тауера, як свідчать легенди, бродять неспокійні духи страчених в його застінках королеви Джейн Грей, графині Солсбері і багато інших історичних жертв палацових інтриг.

Але найчастіше працівниками і туристами тут зустрічається та, що тягає свою відрубану голову в руках – це примара Ганни Болейн, дружини короля Генріха, що потрапила до нього в немилість і була заточеною у фортецю по надуманому звинуваченню. Словом, вірогідність зустріти щось потойбічне в Тауері дуже висока. Втім, навіть якщо цього не станеться, екскурсія по древньому замку все одно мало кого залишить байдужим.

Звання “найпримарнішого” замку Туманного альбіону у лондонського Тауера перманентно оспорює його шотландський “колега”. І якщо в похмурих стінах головної пам’ятки англійської столиці бродять суцільно знатні привиди, то Едінбурзький замок уподобали примари-простолюдини. Найвідомішим з них є безголовий барабанщик, якого бачили тут століттями, і який, як свідчать легенди, з’являється тільки тоді, коли місту загрожує небезпека. З цієї причини вірогідність зустрічі з ним невисока, проте інший примарний музикант – дух волинщика, що згинув в підземеллях під час Семирічної війни, – ніби як регулярно дає представління.

Але і це ще не усе : в стінах фортеці бродять привиди померлих в полоні французьких солдатів, примари собак з собачого ж кладовища (у тому числі і тер’єр Бобі, що просидів на могилі свого загиблого хазяїна із замкового гарнізону аж 14 років) і, звичайно ж, товариський полтергейст в треуголці. Він, говорять, любить прив’язуватися до туристів з екскурсійних груп, постійно смикаючи тих за одяг і кидаючи дрібні камені. За винятком привидів, Едінбурзький замок – це просто один з кращих у світі прикладів древньої замкової архітектури, відвідування якого рекомендується кожному туристові.

До Великобританії шлях не близький, тому спробувати зустрітися із замковими примарами можна і набагато ближче до будинку. Наприклад, у Білорусі. Не дивлячись на те, що найвідомішим привидом Синьооким є дух Барбари Радзивілл (так звана Чорна пані) з Несвіжського замку, кращим місцем для полювання за полтергейстами вважається замок в Гольшанах. Туристів і місцевих жителів, що прогулюються після заходу сонця серед древніх руїн, якщо вірити народній чутці, частенько зустрічають примари, що прозвали Білою пані і Чорним ченцем. За легендою, популяризованою Володимиром Короткевичем в романі “Чорний замок Ольшанський”, це пара закоханих – простолюдин Гремислав Валюжинич і княжна Ганна-Гордислави Гольшанска, яких погубив ревнивий чоловік останньої. Якщо не повезе зустрітися з цими привидами, то можна відправитися в древній монастир, що знаходиться поблизу, біля якого бродить безіменний дух замурованої в стінах юної дівчини. Якщо і вона пройде повз вас, то, як мінімум, незабутню ніч серед живописних руїн ви гарантовано проведете.

Друге місце по кількості привидів після середньовічних замків займають, мабуть, готелі з історією, серед яких відсутність якого-небудь проклятого номера цілком може вважатися ознакою поганого тону. І, напевно, найзнаменитішим готелем з полтергейстами є готель “Стенлі”, перебування в якому надихнуло Стівена Кінга на написання знаменитого трилера “Сяйво”. Постояльці і обслуга в цьому готелі, який знаходиться в Естес Паренню, штат Колорадо, стверджують, що постійно чують якісь дивні шуми і крики, моторошнуватий дитячий сміх, а іноді і своїми очима бачать привидів.

Найзловісніший номер готелю – це кімната 407, в якій проживає привид лорда Данрейвіна, хазяїна землі, на якій побудований “Стенлі”. Постояльці, що зупинилися в цьому номері, звичайно, не помирають і не пропадають, але скаржаться на присутність чогось потойбічного, яке краде їх особисті речі і стягує під час сну ковдри, акуратно складаючи ті на краю ліжка. Сам же Кінг стверджував, що на власні очі бачив в готелі примару маленької дитини, що плаксиво звала няню. Погодьтеся, іменитий прозаїк просто так стверджувати б цього не став.

Живописні простори Національного парку Банф, що в канадській Альберті, і витончена архітектура – це далеко не усе, чим знаменитий готель Fairmont Banff Springs. Якщо вірити ствердженням очевидців, то привидами він кишить в не меншій кількості, ніж американський “Стенлі”. І в цьому випадку справа не обмежилася тільки барабашками, гримлячими посудом, – є в цьому готелі і свій зловісний номер. У апартаментах №873, як стверджують місцеві легенди, частенько по ночах чутний дитячий плач, а на ранок після таких ночей стіни кімнати виявляються прикрашеними відбитками маленьких рук.

Перевірити реальність цих тверджень, на жаль, вже не вийде – під час ремонту декілька десятиліть тому керівництво гостинці наказало навіки замурувати кімнату, яка лякає постояльців, (вхід був якраз за картинами на фотографії) ніби її ніколи і не було. Але і без цього краси старого Національного парку Канади вразять туристів настільки, що ті, можливо, просто забудуть про полювання на полтергейст.

Особняк 112, Оушн Авеню, Амітівілль, Нью-Йорк, США

Населяти свої будинки різноманітними привидами американці люблять анітрохи не менше, ніж європейці, що саджають в кожен замок відразу по декілька штук. На розповідь тільки про самі-самі відомі будинки з примарами на території США можна було б витратити об’єм невеликої книги (тут і особняк сім’ї Ламп в Сент-Луісі, і Myrtles Plantation в Луїзіані, і будинок Уейлі в Сан-Діего, і багато інших), тому ми вирішили зупинитися на найцікавішому з них. Непримітний особняк під номером 112 по Оушн Авеню в невеликому містечку Амітівилль, що на Лонг-Айленді, завдяки поп-культурі назавжди затвердився в ролі найвідомішого будинку з привидами.

Його історія така: в 1974 році у будинку були знайдені убитими шість членів сім’ї ДеФео. Винним у вбивстві своїх батьків, братів і сестер був визнаний старший син сімейства. Через рік в особняк заселилася сім’я Лутц, але протриматися в ньому новим мешканцям вдалося всього 28 днів, впродовж яких їх переслідували паранормальні явища, у тому числі явища демонічних свиней з червоними горячими очима, і примарного хлопчика, нібито зафіксованого на фотографії. Про цю історію повідав письменник Джей Енсон в книзі “Жах Амітівілля”, яку пізніше багаторазово екранізували. І це почало притягати в особняк немало туристів – хтось з них навіть наважується переночувати в жахливому будинку, потім розповідаючи, що, мовляв, так-так, саме свині і саме з очима, що горять.