Записки про подорожі та туризм

Цього року наші літні сімейні канікули ми знову провели на грецькому острові Закінф. Сподобалося шалено! Але детальний звіт про відпочинок з “явками і паролями” тут з’явиться трохи пізніше. Поки ж, намагаючись не розплескати численні захоплення, я розповім вам про пляжі цього прекрасного острова. Взагалі, фантастичний колір води (море тут може бути синім, оливковим, яскраво-блакитним, блакитним і навіть білим), а також приголомшлива різноманітність пляжних покриттів (білий, сірий, жовтий пісок, пісок з черепашками, дрібна галька, величезні каменюки, прикольний “рис” із скелястої крихти) робить цей острів ідеальним місцем для безконфліктного сімейно-пляжного відпочинку. Дитина тут зможе побудувати піщаний замок, папа – упіймати морську зірку, а мама – назбирати черепашок і камінчиків для інтер’єру. Загалом, усі щасливі!

Почнемо, звичайно, з найвідомішого пляжу острова, який є присутнім на усіх листівках, магнітиках, кухлях і інших рекламах Закінфу, а то і усієї Греції. Звичайно, це бухта Навайо, вона ж Навагіо, вона ж Шипврек (від англ. Shipwreck – корабельна аварія). Перш ніж поділитися нашим досвідом відвідування Навайо, не можу не розповісти вам про те, як цей оточений скелями шматочок суші, так би мовити, “прийшов до успіху”. На мене ця історія справила сильне враження. Отже, жила собі була красива бухта на ім’я Спірілі (цієї назви сьогодні ніхто і не пам’ятає). Високі неприступні скелі, дрібні білі камінчики і нереально біло-блакитний колір моря. Ось тільки ніхто цієї самої краси особливо і не бачив. Чайки, що хіба що пролітають мимо. Не було тут ні великих селищ, ні фешенебельних курортів, ні навіть маленької таверни, хазяїн якої показував би гостям усю цю красу з висоти пташиного польоту. Так і залишилася б ця бухта однією з багатьох красивих грецьких бухт, якби одного разу в 1976 році мимо не пропливало турецьке судно “Панайотіс”. Та не просто судно, а із справжніми контрабандистами і справжнім контрабандним вантажем – тютюном і сигаретами. Пливли “пірати ХХ століття” в Італію, але не доля. Прямо у дикої північно-західної частини Закінфу судно потрапило в шторм, внаслідок чого корабель сів на мілину, отримав пробоїну і був винесений на берег тієї самої красивої, але нікому не відомої бухти. Ніхто з команди начебто не постраждав, а задоволені греки ще декілька тижнів виловлювали з моря блоки хороших іноземних сигарет. Саме ці самі коробочки від сигарет ще через декілька років побачив у будинку свого знайомого фотограф Ставрос Марматакіс. На питання, а це, власне, звідки, місцевий житель відвів цікавого Марматакіса на край скелі. Бачить Бог, вони (бухта, корабель і фотограф) повинні були зустрітися! У результаті Ставрос відправив знімки іржавого корабля на тлі білосніжних скель і яскраво-блакитного моря в правильний журнал, і острів Закінф відразу став особливим. Сьогодні до білих скель на маленьких катерах і великих судах щодня припливають сотні туристів, на фоні розвалюючогося “Панайотіса” зроблені тисячі фото, а сама бухта Навайо стала одним з найзнаменитіших “листівочних” видів Греції.

Природно, що ми, потрапивши на острів Закинф, не могли не відвідати цю бухту. Взагалі, у туристів є два способи помилуватися Навайо. Перший – це доїхати до бухти по землі. Другий – дістатися до неї по морю. У свій перший приїзд ми доїхали до бухти на орендованому авто і подивилися на усю цю красу згори – з тієї самої точки, звідки її уперше побачив фотограф Марматакіс. Сьогодні тут є спеціальний оглядовий майданчик, а також декілька рундуків з напоями і невеликий місцевий риночок hand made на якому продається мило, мед, маслинова олія і вино. Відмічу, що спуститися до Навайо не можна! Звичайний турист може або подивитися на бухту згори або допливти до неї по морю. У свій другий приїзд на острів ми вирішили-таки поплисти. Придбати “квиток” на корабель, що вирушає в Навайо, можна на будь-якому курорті Греції: в сезон морські прогулянки пропонують десятки компаній. Ми вибрали найближчу до Навайо “зупинку” (Порто Вромі) і за 15 євро з людини (дитина – free) приєдналися до невеликої інтернаціональної групи. Маленький човник з мотором дістався до бухти хвилин за 20, і капітан дав нам годину на знайомство. Купатися у біло-блакитній воді Навайо дуже приємно. Говорять, що вода тут буває дуже бадьорою, але в наш приїзд море було ласкавим і теплим. На відміну від інших пляжів острова, вода тут не буде прозорою, що, втім, ніскільки не зменшує достоїнств бухти. Туристам варто мати на увазі, що на пляжі Навайо немає парасольок, лежаків, душу, туалету, гірок і точок з морозивом. Тут є тільки іржавий корабель))). Окремо варто розповісти про “рисову кашу” під ногами. Просто неймовірна штука! Біла скельна крихта, яка ніби вже і не галька, але ще і не пісок. По дорозі назад з Навайо в Порто Вромі усі кораблі зазвичай запливають в місцеві печери і дивляться на профіль Посейдона.

А це той самий іржавий “Панайотіс”

Зверніть увагу на темні ділянки в морі недалеко від пляжу – в цих трав’яних заростях можна постежити за життям морських мешканців!

Незважаючи на те що в цьому огляді я не хотіла писати про пляжі, що примикають до популярних курортів, одне з таких місць я все ж згадаю. Це пляж курорту Алікес. Просто дивовижна затока! Перший раз на Алікес ми потрапили в досить вітряний день. І в той час, як на нашому пляжі в селищі Циліві відпочивальників просто здувало, тут, в Алікесі (недалеко від маленького порту), вітру не було взагалі. Особливість Алікесу – дрібний білий пісок. Взагалі, піщаними можна назвати усі популярні пляжі острова – на сіро-жовтому пісочку загорають туристи Лаганаса, Каламакі, Аргассі (правда, тут смужка – найвужча), Циліві. На піщаних пляжах Закінфу залишають свої кладки і реліктові черепахи каретта-каретта. Але в Алікесі пісок все ж особливий! Недивно, що саме тут ми збудували найкрасивіші замки з підкопами і тунелями. Крім того, якраз в Алікесі, прямо поряд з берегом, нам вдалося постежити за життям справжнього морського “рифу”. Недалеко від невеликого причалу в скупченнях морської трави і черепашника живуть десятки видів цікавих рибок і навіть морські огірки. Загалом, плавати з маскою тут дуже цікаво. Зробити заплив зможуть навіть такі боягузки, як я – адже в цих місцях не глибоко. Решта простору пляжу, а також входу і дна пісчані-припісчані. На пляжі є лежаки, душі, туалети. Біля пляжу працює маса кафешок.

Цей невеликий галечний пляж дуже люблять укаїнські туристи. Звичайно, адже там знаходяться сірчановодневі джерела! А усе, що стосується оздоровлення і омолоджування (причому – абсолютно безкоштовного), ми дуже і дуже вітаємо. Природно, що пропустити пляж, який навіть місцеві називають косметологічним кабінетом просто неба, не змогло і наше сімейство. Вода в Ксигії із-за джерел холодніше, ніж на звичайних пляжах, але ефект відчувається практично відразу. Шкіра стає дуже ніжною, а волосся – м’якими. Навіть жалко було змивати з себе цю привабливість! Сеанси оздоровчої терапії можна проводити хоч щодня, правда, за наявності автомобіля – пляж знаходиться в 10-15 кілометрах від популярних курортів. Дітям на цьому пляжі може бути дещо нудно. Наша, наприклад, розважала себе тим, що, поки мама з папою оздоровлювалися, стрибала з одного великого каменю на інший. Крім того, відпочинок на Ксигії може зіпсувати і “аромат”, який виділяють сірчані джерела, але особисто ми нічого неприємного для себе не відмітили.

Про що варто знати заздалегідь? Про те, що краще зняти з себе усі срібні прикраси – після купання вони можуть стати чорними. Але якщо ви таки забули це зробити – не лякайтеся. Так я покупалася в Ксигії, надівши “усе краще відразу”: сережки, кільця і браслети. У результаті мої прикраси дійсно почорніли, але тільки на пару днів. Наступні купання в звичайній морській воді і трохи тертя об пісок зробили свою справу. Трішки про сам пляж Ксигія. Пляж – чистий. Покритий білою галькою. Захід в море кам’янистий. На пляжі є шість платних лежаків з парасольками. Згори (потрібно піднятися по сходах) працює кафе. Цікаво, що зробити замовлення можна прямо з пляжу – його спустять до вас в спеціальному кошику.

Цей пляж знаходиться поряд з Ксигією (пару поворотів по серпантину), але трохи перевершує його в розмірах. Минулого року викупатися тут ми не встигли – лише сфотографували човники, які плавали над кристально чистою водою. Але цього року ми виправили помилку і анітрохи не пошкодували. Покриття цього пляжу варіюється від великих каменів до дрібної-дрібної гальки, перетертої до піщаного стану. У воді також є як дрібна галька, так і досить великі камені. При цьому холодного дихання джерел тут вже немає, тобто вода така ж тепла, як і скрізь. А яка прозора! Ще одна гідність цього пляжу – тінь, яка падає від тієї, що прикриває його з тилу скелі. Ми були на Мікрігіалосі в дуже жаркий день, і ця тінь нас дуже порадувала. На пляжі є декілька платних лежаків і достатній простір для власних парасольок. Вгорі працює дві таверни, там же є туалети.

Пляжу Кері особисто я поставила “десятку”. Так він мені запав в душу! Родзинка цього пляжу – в його приємному місці розташування. З двох сторін його оточують порослі зеленню гори, а прямо перед ним знаходиться незаселений острів Марафонісі (саме сюди на катерах пливуть туристи, бажаючі зустріти знаменитих черепах). Тут сподобається тим, хто не любить хвиль, глибини, каменів і інших перешкод для спокійного плавання. Вода тут нагадує маслинову олію: причому як за кольором, так і по консистенції. Беріг Лімні Кері піщаний з невеликими вкрапленнями гальки. Вітри в цій бухті бувають рідко, а вода прогрівається досить швидко. Сам пляж, можливо, комусь здасться вузькуватим, але і відпочивальників тут небагато. Частина пляжу розташовується прямо під пальмами, частина – на відкритому сонці. Лежаків і парасольок в оренду ми чомусь не помітили, а ось кафешки, туалети і продавці фруктових салатів за 4 євро точно є. Приїжджати в Кері краще надвечір. Накупавшись, варто відправитися в одну з таверен на горі, щоб постежити за вражаючим заходом. До речі, неймовірно живописне і саме селище Кері (будинки місцевих жителів утопають в квітучих бугенвілліях, а вузькі вулички вимощені традиційними грецькими кахлями).

Пляж Геракас знаходиться на півострові Васілікос, частина якого є Національним морським заповідником. Пляж Геракас підійде для тих, хто любить класичні широкі і спокійні пляжі. Правда, із-за побоювання потривожити черепашачі кладки саме на Геракасі заборонені всякі активні ігри на піску (типу волейболу). Свої парасольки також дозволять увіткнути не далі, ніж 5 метрів від берега. На Геракасі є платні лежаки, туалети, кафе. Крім того, поряд з пляжем відкритий музей Національного заповідника, в якому можна дізнатися про життя черепашок. Вхід в музей безкоштовний, але пожертвування вітаються. Море на Геракасі дрібне і тепле. Особисто ми були на Геракасі двічі: відвідали музей, поїли морозива, скупалися і просто добре провели час.

А ось де душа вже точно заспіває, так це на “пляжі” Лімніонас. Місце незвичайне! Я свідомо узяла слово пляж в лапки, тому як це місце пляжем в чистому вигляді ніби і не являється. Це – вузенька бухта між скелями з дивовижним кольором води: від синяво-чорної до яскраво-бірюзової. На піднесеності, прямо під соснами, ярусами стоять лежаки і парасольки. Повітря цілюще! Поруч розташована таверна, само собою, з дивовижними видами. Напої за бажанням можуть принести прямо до лежаків. Звичайно, Лімніонас – це рай для дайвінгу і хороших плавців. Вода тут напрочуд прозора, тому саме тут варто пошукати морських зірок і інших красенів. А ось погано плаваючим дівчатам і діточкам тут буде трішки ніяково. Спуститися до води можна виключно спеціальними стежками (ну або стрибнути із скелі), досить дрібно тільки біля берега (вузенького проходу між скель). Там же, біля берега, на крихітному галечному пляжі можна розмістити одну парасольку. При цьому усім нам дуже сподобався цей пляж, тому що його варто хоч би один раз побачити. Поряд з цією бухтою знаходиться друге вподобане нам місце – Порто Рокса. Особисто ми відразу ж обізвали його “чорними каменями”. Бурхливе море, порізана вулканічна порода, в якій висихає морська сіль і знову дивний колір води. На Порто Рокса є дві невеликі таверни, декілька лежаків на скелях. Взагалі, звичайно, для романтиків – саме воно! Сюди можна приїхати на цілий день і просто споглядати навколишню красу.

P.S. Звичайно, пляжів на Закінфі значно більше, і, розповідаючи про якісь маленькі бухти, я не згадувала звичайні селищні пляжі з “бананами”, катамаранами і іншими розвагами. Усе це на Закінфі теж є, втім, як є і незвичайні печери, і дикі кам’яні береги, і відокремлені маленькі затоки, і багато що інше, що варто хоч би один раз (чи два, як в нашому випадку) побачити.