Записки про подорожі та туризм

Все почалося з того, що мій рейс кувейтської авіакомпанії Jazeera Airways з Дубая в єгипетський Луксор був скасований. Потрібно віддати належне, Кувейт не лише повернув вартість квитків в один бік (квиток “туди” я використав), але і прислав купон на безкоштовний політ з ними в майбутньому. Здається, абсолютно заплутав читача звідки і куди я летів, чи не так? Коротше кажучи, задумав прокотитися по країнах Затоки і ось що вийшло: Амман – Кувейт – Бахрейн, потім короткий переліт з Бахрейна в Дубай на Fly Dubai і потім знову на Jazeera Airways Дубай – Кувейт – Луксор. Так от мій останній рейс з Кувейту в Луксор і відмінили. Про те, що було далі, і як я у результаті дістався до Єгипту піде мова нижче -

У зв’язку з відміною рейсу, довелося докупати квиток на абсолютно іншу авіакомпанию, Air Arabia, по маршруту Бахрейн – Шарджа – Асьют. І усе це з метою відвідати Емірати з 96-и годинною транзитною візою. Щонайповніший безлад, знаю, але намагатися летіти в ОАЕ з квитком в один бік було б безглузде – мене б просто не посадили б на рейс. Разом, прийняв рішення витратити квиток на Fly Dubai з Бахрейна в Дубай, благо, що купив його по акції всього за 25 доларів і замість цього летіти через Шарджу в єгипетський Асьют. Такі хитрощі дали мені можливість не дивлячись ні на що провести в ОАЕ близько трьох днів транзитом. Про те, як отримати 96-и годинну транзитну візу в Емірати я, коли буде більше,  напишу пізніше окремий звіт, зараз не буду загострюватися на цьому питанні.

Друзі, ви знали, що в Асьюті є аеропорт? Я – ні. Скажу більше, саме по собі провінційне місто Асьют, розташоване в середньому Єгипті якраз на половині шляху між Каїром і Луксором абсолютно невідомий масовому туризму. Скажу ще більше – єгипетська влада зробить усе, що б ви ніколи не побачили цей регіон із-за уявної небезпеки терактів. Свого часу я зробив дві спроби прориватися в Середній Єгипет в 2008-му році (Кена – Сохаг) і в 2009-му (Мінія). Обидва рази був затриманий поліцією, причому в першому випадку провів близько 5 годин в якості затриманого.

Аеропорт Асьюта знаходиться в 30 кілометрах на захід від міста, в пустелі, будучи в першу чергу базою єгипетських ВПС. Ще пару років тому сюди не літали цивільні літаки зовсім, але з 2010-го сюди відкрився спочатку рейс Egypt Air з Каїра, потім Jazeera Airways з Кувейту і Air Arabia з ОАЕ. Усе, більше сюди ніхто не літає. Багато я побачив аеропортів, близько ста штук, гадаю. Але цей аеропорт сміливо ставлю в трійку “найнеповторніших”. Як у ж казав вище, це база ВПС і для цивільних осіб тут нічого не передбачено. Літак жорстко приземлився і з ревом підскакуючи на бетонних плитах злітної смуги підрулив до будівлі, що нагадує радянський дитячий сад в один поверх. Такий красивий і цивільний Aibus – 320 і такий контраст: розруха, зламані візки, сотні поліетиленових пакетів літають прямо по злітній смузі, кострубаті облуплені стіни. Забудьте про кондиціонери, забудьте про зал прильоту – відльоту. Нічого цього немає. Ви пішки йдете до цієї будівлі і черга на паспортний контроль вибудовується з вулиці.

Зал розміром метрів 10 на 50 розділений на дві частини огорожею(!) з дощок, обклеєною рваними календарями за попередні роки. Паспортний контроль – просто стіл і стілець, на якому сидить прикордонник. Ніяких комп’ютерів, він збирає у тих, що прилетіли імміграційні картки і недбало кидає їх в картонну коробку під своїм столом. Перевірка паспортів здійснюється так: не дивлячись на вас береться паспорт, не заглядаючи на головну сторінку шльопається штамп куди потрапить. Втім, з нами так не вийшло. Червоний паспорт кинувся прикордонникові в очі, він підняв їх (очі) на нас і у великому здивуванні вказав нам чекати осторонь, поки пройдуть усі єгиптяни.

Заявив прикордонник і став дзвонити по мобільному телефону. Усі єгиптяни пройшли і ми залишилися наодинці. Постійте, я сказав наодинці? Ні, навколо нас зібралося не менше десяти поліцейських і працівників цього крихітного аеропорту. Вони з цікавістю роздивлялися нас і наші речі. Потім з’явився дуже строгий дядечко, побачивши якого роззяви негайно ретирувалися. Дядечко представився нашим другом, показав посвідчення офіцера “Мухбараата” (єгипетський аналог СБУ) і поцікавився метою нашого приїзду в Асьют. Я пояснив, що ми їдемо в Луксор, просто із-за відміни нашого рейсу довелося летіти в Асьют, а не безпосередньо в Луксор. Той замислився, очевидно прокручувавши в голові мій плутаний маршрут і запитав, якщо я знав що рейс скасований, навіщо я все одно полетів через Емірати? Відповідаю, що хотів побувати в ОАЕ, а транзитом це найпростіше. Той запитав “Ви полетіли через Емірати з однією єдиною метою – там побувати”?. Відповідаю – так. Той запитав “А чим ви займалися в Еміратах ці три дні”?.

Друзі, хочу підкреслити, що справа відбувалася в Єгипті і спілкувався я з єгипетським СБУшником. Здавалося б, яка йому справа, чим я займався три дні в Еміратах? Втім, моя відповідь про поїздку в Аль-Айн дивитися фортецю його задовольнила. Йдучи, він обернувся і приголомшив мене останнім питанням “Ви служили в армії”?. Відповів не змигнувши оком “Ні, не служив” (Ех, якби це було правдою і я б міг повернути два роки служби! Але відповідь “так, служив” привів би до нових питань). Той віддалився.

Наш літак приземлився в Асьюті рівно опівночі, а вийшли ми з нього о 3 годині ранку. Саме стільки часу ми чекали візові марки, які спеціально для нас привіз з міста працівник банку. Він приїхав скуйовджений і сонний, очевидно піднятий з ліжка посеред ночі. Продав нам дві марки по $15 кожна і тут же поїхав назад спати. Після цього нам поставив ось такий друк в паспорти і ми, після довгого торгу з самотнім таксистом виїхали в Асьют -

Отже, на годиннику половина четвертого ранку, місто Асьют спить, вулиці брудні і пустинні. Потрібно десь переночувати і з ранку рухатися у бік Луксора. Більше того, мені хотілося використовувати наше спонтанне попадання сюди для відвідування коптського монастиря Дейр-Мухаррак, що в 10км на північ від Асьюта. На жаль, моїм планам не судилося було здійснитися. Річ у тому, що жоден готель міста не бажав нас селити! Як таке можливе? Вони лише збентежено твердили “Problem with police”. Ну так, зрозуміло, гіпер пильна поліція завела практику забороняти готелям приймати туристів. Мало того, що вони чекають нас з вами на вокзалах і автостанціях, щоб  будь-кого з  приїзджих спробувати запихнути назад в автобус і відправити з міста, так вони стали ще і карати готелі.

У одному з готелів дядечко сказав, що вільних номерів у нього звичайно ж немає для нас, але якщо ми доплатимо 50 доларів(!) до вартості номера в 150 фунтів, то він нас поселить. І відразу ж пояснив, що 50 доларів це зовсім не йому, а поліції, що б “не робили проблем його готелю”. Це був не варіант. Ми розгорнулися і вийшли. Той і не намагався скидати вартість, очевидно, що така такса. Провівши у блудіннях по нічному місту пару годин, ми вийшли до ж.д вокзалу з метою сісти на перший же потяг в Луксор. Ледве ми зробили крок всередину будівлі, як були оточені відразу декількома поліцейськими, що завзято кинулися нас захищати і охороняти. Вони повели нас на перон, де ми незабаром зайняли місце у вагоні луксорского потягу. Настрій був так собі.

Після 5 годин їзди на потягу і безсонної ночі в аеропорту Асьюта вийшли на перон абсолютно змучені. Між тим, Луксор це загальновизнана столиця “хастлерства”, тобто епіцентр докучань до туристів з боку місцевого населення. На нас одночасно налетіли таксисти, пропонувальщики готелів, зазивачі покататися на філюзі та кареті. У інший час, напевно, з посмішкою я б йшов напролом, не помічаючи зануд, що біжать з усіх боків. Але цього разу, каюся, реагуючи на наполегливі хапання мене за руку, зупинився і послав кожного з них персонально простими англійськими словами. Після цього кожен з приставав дуже емоційно послав мене туди ж, куди і я послав їх самих. Але головне, що це допомогло і від нас тут же усі відстали. Друзі, мені безумовно соромно, бо зазвичай я не лаюся і не підвищую голос. На жаль, обставини не розташовували до доброзичливого діалогу з нав’язливими торгашами.

Броню в цьому дорогому готелі (другому по фешенебельності в Луксорі, наскільки мені відомо, після легендарного Winter Palace) я зробив заздалегідь за смішною ціною, лише небагатьом що перевищує нічліг в дешевому отельчику біля вокзалу. Добре, не трішки, а удвічі дорожче. За готель включаючи напівпансіон (сніданок і вечеря) я заплатив близько 40 євро за двомісний номер. Будучи великим пройдисвітом, раз десять думав, чи коштує така інвестиція свічок, або краще по-старинці зупинитися в дешевій нічліжці для бекпекеров за 10 євро за кімнату? Але бажання отримати трохи комфорту і нормальної їжі узяло догори, в кінце-кінців, 40 євро це не так багато. Тим більше за двох. Тим більше з живленням. Номер отримали на другому поверсі з видом на Ніл -

Чесно кажучи, особливо великих планів на Луксор не було. По-перше тому, що було надзвичайно жарко і нижче +40 температура не опускалася зовсім. По-друге, місцева влада у черговий раз підняла ціни на відвідування пам’яток і тепер найдешевший квиток в одну з гробниць в Долині Царів коштує не менше $10, що робить відвідування храмів украй витратним заходом, адже усього гробниць і храмів з платним входом майже два десятки. Та і метою цієї подорожі були все ж країни Персидської Затоки, а Єгипет швидше транзитний пункт. І, нарешті, я і без Луксор об’їздив раніше увесь Єгипет рівно 10 разів, дещо стомившись від старовини.

Тому, в Луксорі відвідали дві стандартні пам’ятки, Храм Карнака і Луксорский, потім переправилися на західний берег і подивилися дуже специфічну річ – вузькоколійну залізницю, про що розповім в іншому звіті. А доки храми ви усій красі -