Луксор – місто дуже древнє, украй цікаве, але в умовах сучасної дійсності, не можна сказати, що зовсім безпечне. Проте, не відвідати його хоч би раз в житті просто неможливо, адже це та сама історія прадавньої цивілізації, з якої починалося вивчення древньої історії в школі. Таємничі гробниці, загадкові долі фараонів, пантеон єгипетських богів з їх захоплюючою міфологією, неодмінно примушують рік за роком відвідувати це місце навіть найледачіших туристів. Втім, відпочиваючи в Хургаді, все одно не знайти цікавішої і пізнавальної розваги, ніж поїздка в Луксор.
Ми з дружиною уперше відправилися назустріч цим древнім історичним і культурним цінностям в липні. Оскільки жили ми в готелі, що розташовувався в північній частині Хургади, нас забирали одних з перших, через що і без того ранній підйом зробився ще більше раннім. Отримавши на ресепшені сухі пайки – наш альтернативний сніданок – ми занурилися в автобус, розподілили нечисленний похідний багаж і тут же задрімали. Автобус колесив по Хургаді ще близько години, збираючи туристів з різних готелів, після чого вирулив на шосе і поколесив убік Сафаги.
Через якийсь час автобус зупинився біля придорожнього кафе в пустелі. По усьому було видно, що місце для зупинки туристичного транспорту традиційне: щедра кількість торговців сувенірами і дітвори що займається випрошуванням, парочка чергових місцевих тварин для охочих сфотографуватися на їх фоні туристів і скромне меню. Випивши каву місцевого приготування, викуривши по сигаретці, ми забралися назад в автобус і продовжили шлях. Далі декілька годин в дорозі до передмість Луксора можна було провести або уві сні, або, спостерігаючи за одноманітним пустинним пейзажем за вікном, в який через кожні декілька кілометрів украплювався поліцейський дорожній пост з вишкою. Екскурсовод подав ознаки життя тільки коли у вікні показалися далекі будови міста.
Екскурсія включала досить багато моментів, у тому числі, таких як катання на човні по Нілу і обід в місцевому ресторанчику, але зупинитися окремо хочеться на трьох. Насамперед про відвідування храму Карнака.
Споруда ця, всупереч рокам і непростій історії країни, збереглася на подив непогано. Навіть через тисячоліття, монументальність, підходу древніх єгиптян до будівництва своїх святинь не може не вражати. На території храму маса різних цікавих об’єктів : статуй, написів будівель і навіть пам’ятник жукові скарабеєві, обійшовши навколо якого кілька разів можна загадати бажання. Говорять, що обов’язково виконується. Оскільки реставрація в храмі Карнака триває, деякі будови недоступні для відвідування, але і того що є вистачить більш ніж, щоб вдосталь нагулятися серед древньої історії і зробити масу фотографій на згадку про поїздку. За десять доларів місцевий вартовий правопорядку проводив нас з дружиною до найвдаліших для фотографування місць і фотографував нас, поки нам не здалося, що вже досить. У завершенні блукання по території храму нас чекав не особливо приємний сюрприз. Вийшовши на відкритий простір, я зрозумів, що температура плигнула дуже істотно з моменту, коли ми входили всередину. Коли б не капелюх, куплений мною в крамниці біля готелю, не минути б мені сонячного удару, оскільки навіть за єгипетськими мірками, температура була високою, і на відміну від узбережжя Хургади, морський вітер тут не рятував.
Але, за час, що пройшов з моменту будівництва храму Карнака, людство винайшло кондиціонер, чому ми були украй вдячні, перемістившись в автобус. Наступною істотною за значимістю зупинкою була гробниця цариці Хатшепсут. Слід сказати, що ця будова абсолютно особлива, навіть на тлі усієї величі староєгипетської архітектури. Уявити собі, що така споруда була споруджена в часи, коли окрім тяглової тваринної сили і простих будівельних інструментів нічого не існувало, непросто. Зрозуміло, як і будь-хто інший цінний для відвідування туристами об’єкт, гробниця окупована єгиптянами, які у бажанні щось вам продати підуть на усе. Правда, для них відведений тільки павільйон при підході до електропоїзда, який і відвозить туристів безпосередньо до підніжжя гробниці.
Життя і особливо смерть цієї староєгипетської цариці покрита багатьма таємницями. Гробниця, яку упродовж довгих років зводив для неї її ж коханий так і не знайшла свого єдиного призначення. Тіло цариці так і не було виявлене, і подейкують, що до її раптового зникнення доклав руку її приймач на престолі. Але, монумент в її честь зберігся, і без перебільшення, є самою значущою і видатною гробницею, з усіх, що знаходяться в Луксорі. Здолавши довгі сходи, що ведуть всередину гробниці, ми дружно присягнулися кинути палити, а заразом і вечеряти. Жара стояла така, що навіть рідка тінь від будівлі абсолютно не впливала на стан справ. Оглядаючи околиці з висоти гробниці Хатшепсут, пам’ятаю я задався питанням – яким же чином усім цим англійським і французьким археологам вдавалося не з’їхати тут з глузду, знаходячись при такій температурі в костюмі-трійці, та ще і в щільному капелюсі? Зворотний шлях в автобус так само не обійшовся без пильної уваги торговців “усім на світі”. Один необережний мужик мав необачність на секунду загальмувати перед якимсь прилавком з сувенірами, був вимушений потім рятуватися втечею.
Останнім і самим непростим пунктом екскурсійної програми була сама Долина Царів. Ця природна ущелина між скелями, які колись уподобали фараони і вирішили тут ховатися. Але, на відміну від маси інших усипалень, будівництво гробниць фараонів велося упродовж усього життя діяча, і завдяки цій обставині, деякі з них йдуть углиб породи дуже далеко. У вестибюлі перед виходом в саму долину є макет, який наочно зображує структуру тунелів усіх гробниць, – деякі тягнуться дуже далеко.
На виході з вестибюля починається суще пекло. І без того жарке сонце, нагріває повітря до майже нестерпної температури, завдяки замкнутому простору ущелини і розжареним каменям. Не добравшись ще і до половини шляху вгору, я упіймав себе на тому, що вода в пляшці з водою, яку ми відрили в автобусі вже гаряча. Про те, щоб закурити сигарету не було і мови – було відсутнім, як бажання палити, так і навіть думки в цю сторону. Трохи прохолодніше було в самих гробницях (ми відвідали три), але велика кількість народу створювала високу вологість. Останньою гробницею, в яку ми залізли була гробниця легендарного Тутанхамона, основна заслуга перед історією полягала в тому, що він помер дуже швидко, і його гробниця виявилася тому недоробленою і настільки маленькою, що про неї благополучно забули нащадки і побудували над нею іншу. Власне, завдяки чому вона і була виявлена незайманою, і усе знайдене в ній збереглося до наших днів. На мумію самого Тутанхамона ми дивитися не пішли – по відгуках вона того не коштувала. Куди цікавіше були різні написи і малюнки на стінах гробниць, серед яких зустрічалися навіть старохристиянські (колись в одній з гробниць зробили собі притулок місцеві християни – копти). Наш гід же, з гідністю пояснював нам, значення малюнків. І зокрема, як правильно їх розуміти. На одному з них був зображений деякий військовий похід на північ, і гід акцентував увагу на тому, що населення іудеї зображені як кочовий народ, що не має великих населених пунктів, в той час, як Єгипет вже багато століть був великою організованою державою. Мабуть, для нього це було дуже важливо.
Зворотний шлях в Хургаду здався менш довгим. Можливо, через те, що гід щось нам постійно розповідав, а можливо через те, що хотілося переглянути масу зроблених фотографій. Перед в’їздом до Хургади наш автобус знову зупинився біля тієї ж самої пустинної кафешки, і усім охочим була надана можливість вийти і розім’ятися. А заразом і утрясти враження від поїздки.
Не дивлячись на особливості місцевого клімату і звичаю вести торгові справи, я жодного разу не пошкодував про те, що побував в Луксорі. Дійсно, подібних місць на землі не так вже і багато, а архітектурних пам’ятників тих часів, що добре збереглися, і зовсім перерахувати по пальцях. Тим паче, що Єгипет останнім часом не такий спокійний як раніше, і хто знає, скільки ще будуть доступні туристам ці древні пам’ятники людства.