Записки про подорожі та туризм

Раптова зміна в планах на передсвяткові вихідні, кілька хвилин роздумів і спонтанне рішення роблять дива.  Про Шлях Орлиних Гнізд до минулого четверга я не чув абсолютно нічого. Об’їздивши практично всі найбільші міста Польщі, здавалось, що з архітектурних шедеврів залишилось хіба побачити замок в Мальборку. Як же я помилявся…

Дорога з Варшави до Ченстоховсько-Краківської височини, яку ще називають Юрою, займає близько 230 кілометрів, зі сторони Кракова ж до неї фактично подати рукою. Шлях Орлиних Гнізд, який розташований в малопольському та шльонському воєводствах, складається з 12 замків (ще 5 інколи додають до цього шляху, включно з краківським Вавелем). Всі вони були побудовані в XIV столітті за ініціативи короля Казимира III Великого з метою оборони тодішнього кордону королівства.

Відразу скажу, що хоча вхід у більшість замків платний, я не платив ніде. Чи то просто в переддень католицього Великодня ніхто не хотів працювати чи, може, вирішили зробити промо-акцію..

Якщо розпочинати дорогу з Ченстохової, то першим замком буде Ольштинський. Руїни, що розкинулись на горі над сучасним містечком, видно ще здалека.

Як і для більшості замків Шляху, в Ольштині часом тяжко зрозуміти, де починається праця людини та закінчується “рука” природи. Будівлі неймовірно вписуються в навколишнє середовище та фактично виростають прямо зі скель.

До цього часу збереглись дві вежі-циліндрична (Стовп) та прямокутна (Старостянська).

Руїни, які можна бачити зараз – це все, що залишилось після “шведського потопу” в 1655 році. Внаслідок нападу Швеції на Польщу в середині 17 століття більшість замків Шляху Орлиних Гнізд було зруйновано, а місто Ольштин спалене дотла.

Рухаючись далі на південь, за 30 кілометрів досягаємо двох замків, що знаходяться надзвичайно близько один від одного – Мірув та Боболіце. Перший з них був збудований в середині XIV та виконував свої функції аж до XVIII століття. Починаючи з 2006 року, замок в Міруві почали реконструювати з ініціативи його власників – родини Лазецкіх. До цього часу ведуться ремонтні роботи, а тому попасти всередину замку неможливо.

Замість цього можна безконечно довго милуватись навколишніми краєвидами.

Недалеко знаходиться ще один замок Шляху Орлиних Гнізд – Боболіце. Ця споруда має дуже схожу історію до свого близького сусіда, і навіть перебуває у власності тієї ж родини, що і Мірув. До честі власників, Боболіце був реконструйований та відкритий для доступу в 2011 році.

В XIX сторіччі в підземеллях замку знайшли величезний скарб. Існує думка, що в тунелях, які з’єднують Мірув та Боболіце, до цього часу захована його суттєва частина.

Зовсім недалеко від Мірува в променях сонця серед серпантинів Юрської височини відкрилась Гора Зборув. Скелі висотою 462 метри притягують до себе як звичайних мандрівників, так і альпіністів. І для перших, і для других варіантів відпочинку тут більше, ніж достатньо. Наступним пунктом в моїй подорожі став Огроджєнець в Подзамче. Споруда, що виросла на Замковій горі, по праву вважається найкращою на Шляху Орлиних Гнізд. Дехто навіть вважає, що Огроджєнець не поступається королівському Вавелю в Кракові.

Погода з часу відвідин Мірува та Боболіце (а це всього півгодини!) змінилась просто кардинально. З сонячного підвечір’я я потрапив буквально в снігову заметіль. Взагалі, передвеликодна субота виявилась фанастачними днем з точки зору природних примх. Сніг мінявся дощем, потім з-за хмар виходило сонце, що прогрівало все навколо, аж поки крізь його промені з неба не починав падати град. Йшов 126 день зими…

В такій завірюсі територія навколо замку виглядало особливо казково.

Поки охоронець мирно спав в своїй будці, мені та ще кільком відвідувачам замку вдалось забратись на скелі, щоб роздивитись мури замку зблизька.

Доводилось бачити досить багато різних замків, проте цього разу відчуття були зовсім нереальні. Складалось враження, що я став героєм “Гри престолів”, і от-от із-за рогу висунеться якийсь не надто приємний персонаж з мечем.

Зважаючи на історії, що гуляють довкола Огроджєнця, це і не дивно. Ходить легенда про Чорного Пса, який щоночі з’являється на мурах замку та ляскає величезним залізним ланцюгом, який волоче за собою слідом. Пес охороняє скарби, заховані в підземеллях, та є втіленням душі краківсього каштелана Станіслава Важицкєго,власника замку в XVII столітті, якого його піддані навіть уособлювали з дияволом.

Атмосферність замку стала в нагоді у кількох фільмах, серед яких “Помста” Анджея Вайди та документальне кіно хеві-метал групи Iron Maiden.

До заходу сонця залишалось все менше часу, за який треба було здолати останні 50 кілометрів до королівського замку – Піскової Скелі. Споруда зараз знаходиться на реконтрукції, а тому вхід на територію не доступний. Замок був збудований, як і решта споруд зі Шляху Орлиних Гнізд, в XIV столітті, а на даний момент в ньому знаходиться філія Музею Вавеля.

Поруч із замком на території Ойцовського національного парку височіє 25-метрова вапнякова скеля, яку називають Мачугою Геркулеса. З польської “maczuga” перекладається як дубина, і скеля дійсно чимось схожа на цей вид зброї. На її вершині можна побачити пам’ятний хрест, який був встановлений в честь підкорення скелі в 1933 році.

Сонце вже сховалось за обрій, в лісі стемніло, а тому настав час закінчувати цю подорож. Від королівського замку в Пісковій Скалі до Кракова – всього 30 кілометрів. Загалом Шлях Орлиних Гнізд складає близько 160 кілометрів та є чудовим варіантом на одноденний маршрут із будь-якої точки південної та центральної Польщі.

Поділитися з друзями в соціальних мережах: